Однак через місяць розпочалася II Світова Війна, яка вмить перекреслила всі ці веселкові надії.
Влітку 1914 року ви6ухнула Перша Світова Війна. Передбачаючи її ще в ході Балканської війни 1912 року політичний провід українців Галичини прийняв рішення, що на випадок війни між Австрією і Росією український народ виступить проти Російської імперії, як свого найжорстокішого визискувача. Передбачуваний час настав і вихованці Пласту також поспішили виконати свій обов'язок супроти того, аби в цій війні відвоювати кращу долю Україні. Адже задля цього вони себе і готували.
Від самого початку зорганізування Лєгіону Українських Січових Стрільців пластуни взяли найактивнішу участь у цьому процесі. Так, організатор першого пластового гуртка Іван Чмола вже 30 липня 1914 року ввійшов до складу організаційного Комітету, а станиславівський пластун Дмитро Вітовський — до Української Боєвої Управи, яку для управління організацією власного війська створила Головна Українська Рада.
Коли ж Боева Управа спільно з Головною Українською Радою видали зазив до українського народу зголошуватися в Українські Січові Стрільці то серед найперших до6ровольців виявилися чи не всі пластуни. На поборових військових комісіях вони відразу ж виказували перевагу серед інших новобранців своею дисциплінованістю та початковим військовим вишколом. А першим з віділів УСС, що постав з львівських добровольців, була саме сотня одного з засновників Пласту Івана Чмоли. Коли ж сформувалися вже й інші сотні, то у них було утворено два курені і першим з них, що нараховував 848 стрільців, командував знову ж таки пластун — Дмитро Вітовський.
Коли ж австрійське командування замість обіцяних 100 старшин відпустило до Легіону УСС тільки 16 та кількох підстаршин, то в ньому виникла в великій пригоді тут став пластовий вишкіл багатьох стрільців.А в ряді випадків пластуни стали такими старшинами Іванівських Січових Стрільців, яких так бракувало в Легіоні. Найвідоміші з них це: Дмитро Вітовський, Іван Чмола, Петро Франко, Роман Сушко, Федір Черник, Осип Яримович, С. Яремкевич, Василь Кучабесьвкий, Олена Степанівна, Софія Галечю), Ганна Дмитерко та інші.
У війскових діях проти російських військ пластуни відбули в складі УСС бої на Бескидах, горі Маківці, під Семиківцями, на горі Лисоні тощо. В 6удь-яких труднощах вони трималися якнайкращим чином, були незамінними розвідниками. Не раз вони втішалися перемогою над своїм одвічним ворогом. У тому, що російські війська так і не змогли перейти Карпати та Закарпаття були відкинуті ними - це була 1- їхня заслуга.
Коли в 1915 році російські війська залишили Львів, Пласт у ньому знову починає відновлюнати свою діяльність. При Академічіній гімназії самочинно виникали чотири пластові гуртки. Вони заправляли, всім громадським життям гімназії. Невдовзі з Відня, куди він виїхав з початком війни, повертається Олександр Тисовський. Оскільки інші визначні діячі Пласту, як от Петро Франко та Іван Чмола, воюють в рядах УСС, то він бере на свої плечі ношу з активізаціі діяльності Пласту в умовах війни. Як вислід цього, в жовтні 1917 року створений керівний орган Пласту — Головна Пластова Рада. Очолив її Олександр Тисовський.
Поступово пластові осередки відновлюються і при інших навчальних закладах Львова. Так, при гімназії Сестер Василянок виникає 11 пластовий полк імені Марти Борезької, а при українській Жіночій Семінарії — ІІІ полк імені княгині Ярославни. Активність пластунів у громадському житті виходить поза межі навчальних закладів. Вони беруть активну участь в зустрічі митрополита Алуфея Шептицького, який повертався з російської неволі, та в похоронах Івана Франка.
В той же час їхні старші друзі-пластуни в стрілецьких одностроях переходять Збруч, ступають на землю омріяної Великої України. В часі української революції це бойове військо водночас перетворюється і в носія культурно-просвітницької праці. Січові Стрільці засновують українські школи, просвітницькі товариства і пластові осередки.
Не дивина отож, що в Наддніпрянській Україні активно створюються скаутські осередки, подібні за своїм змістом до Пласту. „Перший Білоцерківський курінь українських юнаків –скаутів” створив колишиій впорядник з Галичини Євген Слабченко. Він же написав посібник ,,Український скаут”, який користувався широким попитом. Достатньо широко розвинула свою мережу своєрідна пластова організація „Молода Січ" в Кам'янці-Подільському. В цьому місті, що на якийсь час стало столицею УНР, було навіть створено Головну Пластову Раду. Виникали українські скаутські організації також у Києві, Катеринославі, Каневі, Вінниці, Житомирі, Ізмаїлі, Умані, Жмеринці. Галичани часто в цьому процесі надавали організаційну допомогу, на втіху тутешнім скаутам передавали їм посібники Тисовського, іншу пластову літературу українською мовою. Однак більшовицька окупація не дала змоги повноціно розвинутись цим паросткам українського скаутінгу на Наддніпрянщині.
Активку участь взяли пластуни, що велінням военної долі опинилися в російському полоні, у здійсненні української революції на Великій Україні. Зокрема історія цієї революції знає, що найбільш боєздатною українською військовою частиною був Корпус Січових Стрільців, який був створенний вихідцями з Галичини та складався з галичан і яким командував Євген Коновалець. В революційному морі анархії і отаманії він чітко вирізнявся своєю дисципліною та військовим вишколом. А таким його створили спільно з Коновальцем бойові побратими — старшини Легіону Українських Січових Стрільців. Першими серед них ми знову бачимо пластунів Івана Чмолу — коменданта 11 сотні, Василя Кучабського — команданта запасного куреня, Романа Сушка — команданта 1 сотні та Федора Черника — команданта двох сотень скорострілів. Всі вони поряд з Євгеном Коновальцем та його заступником Андрієм Мельником входили до складу Стрілецької Ради.
Не менш важливу роль відіграли пластуни і в становленні Західної-Української Народної Республіки. Зокрема військову акцію листопадового зриву готував і нею керував Дмитро Вітовський. На противагу нерішучості політичних чинників з Національної Ради, Дмитро Вітовський, який очолював Війсковий Комітет, взяв ініціативу в свої руки. Силами всього 1400 українських стрільців та 60 старшин він за день до прибуття польської місії, яка мала пере6рати владу від австрійського намісника, опанував столицю Галичини — Львів. В доленосну ніч 1 листотада 1918 року розвідницьку службу у Львові активно здійснювали близько 80 пластунів. На сумлінне виконання обов’язку їх особисто маставляв Олександр Тисовський. Пластунок на допомогу українським, воякам організувала Олена Степанівна.
По львівському сценарію перебрання влади українцями здійснювалося і в провінції. За браком українських вояків скрізь активну участь у цьому процесі брали пластуни: в Станиславові, Тернополі, Перемишлі, Стрию, Коломиї, Теребовлі тощо. В Стрию, зокрема, серед основних сил були 33 пластуни місцевого пластового куреня. Пізніше вони стали основою для сформованої окремої Пластунської сотні. Вона охороняла штаб, пошту, телеграф, здійснювала розвідку.
Коли Українська Національна Рада звернулася з відозвою до народу „Під зброю”, а державний секретар військових справ Дмитро Вітовський оголосив про формування Галицької Армії, як і у випадку з Легіоном УСС, пластуни масово почали зголошуватися до її рядів. Багато з них було зараховано до старшинських шкіл і вони таким чином з успіхом заповнювали кадрові військові прогалини. А пластун Петро Франко, який летарем воював у сотні УСС Романа Сушка, був нагороджений медаллю за хоро6рість та закінчив летунські школи в Вінернойштадті та Райлові біля Сараєва, зумів організувати Летунський віділ УГА, що розміщувався в Красному біля Львова. Спочатку він складався з 20 літаків, а на початок 1919 року Летунський полік уже нараховував 80 бойових машин. Аж тепер він мав змогу сісти .за штурвал літака і зробити близько 50 бойових вильотів, бо до того австрійське командування не воліло довіряти бойову машину галичанинові. Вже під час бойових дій на Великій Україні Симон Петлюра надав Петрові Франку чин полковника.
Загалом історики підраховують, що тоді ,6лизько 600 пластунів, учнів 6-8-класів гімназій, взяли кріса в свої ще незміцнілі дитячі руки і більшість з них віддала свої юні життя в бороть6і з польським завойовником. Однак вони свідомо йшли на такий подвиг, бо до ного готувалися в часі пластового вишколу.
Нещасливий вислід Визвольних Змагань 1914-1921 років зумовив і те, що широка еміграційна хвиля українців принесла з со6ою в різні країни чужини і зародки українського скаутського руху. Поряд з іншими громадськими інституціями українців він був покликаний зберегти їх національну ідентичність в чужому культурному середовищі.
Перші українські скаутські осередки появилися вже в таборах українських військовополонених або ж інтернованих вояків. Для світового скаутінгу це є унікальним явищем, однак українці в табірних умовах повторять його знову і після Другої світової війни. А наразі у польському таборі Щипйорно полоненими українськими вояками було створено „Школу українських пластунів”. Вона мала власну домівку, „Пластову Січ”, проводила теоретичні і, особливо, практичні вишколи, які вчили виживати в існуючих нелегких умовах. Подібні осередки українського Пласту виникали також і в інших таборах — Ланцуті, Тарнові тощо.
3 бігом часу українські скаутські осередки виникають в різних країнах Європи та Америки — скрізь, де є поважні скупчення української громади. Ідею їх створення заносять як вихідці з Галичини, так і з Наддніпрянської України. Так завдяки визначним зачинателям українського скаутського руху в Наддніпрянській Україні Євгену Слабченку та Осипові Яремченкові залочатковуються українські скаутські осередки у Франції. Донька Симона Петлюри Наталія в 1925 році створює в Парижі перший пластовий гурток. У 1928 році Морський