Вексельный оборот в Украине

ЗМІСТ

1. ВСТУП 2

2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ ОШИБКА! ЗАКЛАДКА НЕ ОПРЕДЕЛЕНА.

3. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВЕКСЕЛІВ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ…..6

3. МІСЦЕ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ В РЕГУЛЮВАННІ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ 10

4. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ І ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ 12

ВИСНОВКИ 18

ЛІТЕРАТУРА ОШИБКА! ЗАКЛАДКА НЕ ОПРЕДЕЛЕНА.9

ВСТУП

Шлях до розвиненої і стабільно зростаючої економічної системи в Україні про-лягає через комплекс радикальних реформ, покликаних якомога швидше подолати брак достатніх знань, досвіду і повноцінної законодавчої бази з проблем комерційного кре-диту, активним ринковим інструментом якого є вексель. Надійно виконуючи функції кредиту, засобу обігу і засобу платежу, вексель швидко допоможе не лише подолати організаційні труднощі, зростаючу неплатоспроможність переважної більшості підпри-ємств державного сектора і розрив міжгосподарських зв′язків, а й налагодити якісно нове матеріально-технічне постачання і, нарешті, зупинити сповзання суб’єктів госпо-дарського життя до безвідповідальності та зниження платіжної дисципліни.

На відміну від країн з ринковою економікою, в яких віками з урахуванням наці-ональних особливостей законодавчо вдосконалювалися положення про вексель і вексе-льну дієздатність, встановлювався строгий порядок виготовлення і використання век-сельних бланків, вироблявся найоптимальнішій порядок пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів, в Україні після заборони вексельного обігу і ліквідації комерційного кредиту на початку 30-х рр. було втрачено добре вироблені навики. Вод-ночас численні спроби підвищити ефективність командно-адміністративних методів керівництва торговельними операціями, виконанням робіт і наданням послуг у кредит не тільки зазнавали краху, а й погіршували стан економіки в цілому.

Зупинити багаторічну плутанину й хаос і забезпечити доброякісність та надій-ність розрахунків здатне впровадження вексельної форми комерційного кредиту.

Відновлення вексельного обігу в Україні і піднесення його до рівня високороз-винених країн з ринкової економікою, де він сягає понад 70% комерційного обороту, здатне різко обмежити потребу підприємства в готівкових коштах і водночас прискори-ти вихід економіки з кризи та обмежити джерела інфляційного процесу.

Але для цього потрібні комплексні і скоординовані дії державних органів, коме-рційних структур та освітніх закладів, що мають розгорнути економічний всеобуч. Глибоко вивчити основи вексельного обігу і вексельного права зобов’язані всі учасни-ки господарського життя: банківські службовці, підприємці, студенти та учні усіх на-вчальних закладів.

1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ

Перші векселі виникли ще у XII ст. В епоху середньовіччя в Європі в обігу пере-бувало безліч монет різноманітного карбування, справжність яких важко було визначи-ти. Щоб обмежити можливі втрати від фальшивих монет, італійські купці вже у XIV ст. придумали простий спосіб: зберігати реальні гроші (золоті і срібні монети) у міняльних лавках, куди вони здавалися за вартістю чистого срібла, що вимірювалося у марках, а взамін власники отримували векселі. У Англії в XVII ст. такі векселі стали вперше об-мінюватися на банкноти, що використовувалися у торговельних взаєморозрахунках. Звідси бере початок система безготівкових розрахунків. Зокрема в Німеччині безготів-ковий обіг з’явився у м. Гамбурзі ще у 1691 р. коли було створено “Гамбургер-банк”. Надалі поширення векселів як засобу платежу і своєрідної форми кредитних грошей привело до формування цілої системи вексельного законодавства, що цілковито скла-лося у більшості європейських країн уже в XVII ст.

Перший вексель прийшов у Росію значно пізніше, ніж він затвердився у Європі у якості платіжного засобу та прибуткового паперу. Офіційно вексельний обіг у Росії був впроваджен Вексельним статутом 1729 р. У його основу був покладен Лейпцизький статут. Надалі вексельне законодавство у Росії неодноразово переглядалося і вдоскона-лювалося, з урахуванням традиції і потреб розвитку комерції.

У XIX ст. вексель став головним зв’язуючим елементом поміж виробником то-варів  промисловцем  та їх продавцем  торговцем, утворившись у “паперову тінь” товарообміну.

Сама схема вексельного обігу у дореволюційній Росії не дуже відрізнялася від векселів, що використовуються у сучасній практиці варіантів обігу. Різниця була лише у тому, що у той час звичайний вексель не використовувався у якості фінансового ін-струменту, а був тільки засобом платежу.

Як свідчить економічна історія, вексельні відносини зародилися і розвивалися вірогідно у цей же період і в Україні, де комерційні відносини та взаємовідносини з країнами Європи були на вищому рівні, ніж у тогочасній Росії.

Вексельну операцію тих часів можливо описати так. Купуючи у промислового підприємства вироблену ним продукцію, покупець розплачувався за отриманий товар векселем. Банк приймав вексель, видаючи готівку з рахунком дисконта.

Широке використання системи і впровадження форм та права вексельних відно-син, як і самих інститутів, що їх підтримували, відбулося в Україні пізніше. Системне здійснення різноманітних комерційних операцій розпочалося вже у другій половині XIX ст., коли по всій території України масово стали виникати і активно діяти товарис-тва взаємного кредиту та постала система банків.

Найстарішим серед них були Херсонський земельний банк, що остаточно офор-мився у 1864 р. та Харківський акціонерний земельний банк, що започаткував свою ді-яльність у 1871 р.

З розвитком ринкових відносин у Росії у дореволюційний період вексельний обіг став провідною формою функціонування комерційного кредиту. Так наприклад, уже в 1901 р. вексельний обіг становив 54% товарообігу. У 1908 р. він охопив 58%, а у 1913 р. досяг 71% товарообігу загальною вартістю 13,25 млрд. тогочасних рублів.

Історично склалося так, що, охоплюючи все нові сфери господарського життя, вексель самовдосконалювався. З простого боргового аркуша з часом він перетворився в універсальний платіжний розрахунковий і кредитний документ. Нині вексель придат-ний для: а) оплати товарів та послуг; б) надання короткострокових кредитів, повернен-ня раніше отриманих позичок; в) оформлення боргових відносин між банками. Він на-був також усіх властивостей цінного паперу і став об’єктом купівлі-продажу та корот-кострокового інвестування капіталу з метою отримання доходу.

До 1917 р. в Україні, як і в інших країнах з тогочасною ринковою економікою, векселі мали досить широке застосування.

Але більшовицькі спроби реалізувати утопічні ідеї про ліквідацію товарно-грошових відносин призвели до тимчасової ліквідації векселів. Векселі разом з іншими видами цінних паперів було проголошено атрибутами та носіями капіталізму й експлу-атації, тому революційною владою ліквідувалися. Однак формування ринкової еконо-міки в роки НЕПу (1922-1927 рр.) покликало до життя і вексельний обіг, який функціо-нував аж до 30-х років і був ліквідований одночасно із скасуванням кредиту. У той час обіг векселів регулювався “Положенням про векселі” від 1922 р. Векселі переважно ви-писувалися у твердій валюті  золотих червінцях і мали силу лише після сплати дер-жаві гербового збору. Навіть у тих умовах вони стали важливим важелем відбудови економіки і стимулом динамічного її зростання.

Однак подальше здійснення так званої кредитної реформи 1930 р. призвело до перетворення оптової торгівлі засобами виробництва та жорсткоцентралізоване поста-чання запланованими фондами й лімітами, що остаточно позбавило підприємства само-стійності й економічної відповідальності. А закріплення адміністративних методів управління в усій системі господарського життя остаточно зробило вексельний обіг взагалі неможливим.

Лише потреба підтримувати нормальні міжнародні стосунки змусили СРСР вда-ватися до використання векселів. Їх правове регулювання здійснювалося за допомогою закону 1937 р., що був розроблений на основі положень Женевської конференції, до якої СРСР був змушений приєднатися у 1936 р. При цьому тогочасне “Положення про переказний і простий вексель” впроваджене Постановою ВЦВК і РНК СРСР №104/1341 від 7.08 1937 р. було настільки добре відпрацьовано і враховувало основоположні заса-ди Женевської вексельної конференції, що і тепер Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. фактично підтвердило всі цивільно-правові відносини, що нині вини-кають у зв’язку з використанням векселів і регулюються цим же Положенням. Водно-час даний факт свідчить і про те, що вексель є найбільш формалізованим видом цінних паперів, що знайшло відображення у міжнародному й національних законодавствах.

Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів комерційного розраху-нку, у тім числі на підприємствах державного сектору, вимагають нагально поставити проблему відновлення повноцінного вексельного обігу на новій економіко-правовій ос-нові. Ця проблема стала ще більш актуальною у зв’язку із загостренням платіжно-розрахункової кризи.

Оскільки вексельний обіг здатний значно обмежити потреби в готівкових та без-готівкових коштах і різко прискорити їх оборот, то інтерес до його економіко-правових засад останнім часом зріс. Більше того, стало очевидним, що без широкого впрова-дження вексельного обігу Україні не подолати кризи економіки, фінансів, грошового обігу, як не сформувати й ринкового середовища. Суспільство, зменшуючи грошову масу в обігу за допомогою використання векселів як засобу обігу